ЛА́СУВАТИ, ла́сую, ла́суєш, недок., чим і без додатка. їсти що-небудь смачне. — Давно вже не ласував, так ось ласощі і у горло не йдуть (Кв.-Осн., II, 1956, 477); Про все йому [ведмедю] байдуже. Лежить та ласує медком (Гл., Вибр., 1951, 57); Жінки примостились край столу, взяли по шматочку шинки і ласували нею (М. Ол., Леся, 1960, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.