ЛАСУ́Н, а́, ч.
1. Той, хто любить ласощі. Ласун худобу всю на ласощі проїв; На старості — старців Повів! (Бор., Тв., 1957, 151); Маленькі Кузьма з Люсею самі дуже люблять все солодке. Страшенні ласуни! (Коп., Сон. ранок, 1951, 27).
2. перен. Той, хто має особливу пристрасть до кого-, чого-небудь. [Павло:] Хоч би ось Влас. Він, братця, має мене за ласуна, а сам ніби. б то й не ласий до дівчат? (Кроп., II, 1958, 369); [Пріся:] Ач, вигадав, ласуне кривоногий! Женіть його, дівчата! (Коч., П’єси, 1951, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.