ЛА́ТА1 и, ж. Те саме, що ла́тка 1. На свиті стільки лат, як на селі хат (Укр.. присл.., 1955, 43); * У порівн. Мов лату на латі. На серце печалі нашили літа (Шевч., І, 1951, 282); // перен. Про старий, латаний одяг. І всі молоді, як перемиті, і всі — хоч часом прикриті і латами, пригнічені нуждою, — а з гарячим завзяттям у серці (Мирний, І, 1954, 347); Одягнений у діри й лати. Спітнілий, темний, як земля. Ти усміхаєшся, мулате. Прибульцям хтозна-відкіля (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 99).
◊ Ла́та на ла́ті: а) про дуже старий, латаний одяг. Грицькова жилетка — лата на латі (Гр., II, 1963, 353); б) про надзвичайну бідність, злидні. І дівчина його любить, Хоч лата на латі (Шевч., І, 1951, 112).
ЛА́ТА2, и, ж., буд. Довга жердина або дошка, яку кладуть упоперек кроков. В печі догоряють якісь опилки, лати з сусідського паркана (Фр., VII, 1951, 344); Він [беміт] дуже легкий і не потребує громіздких кроков та лат (Роб. газ., 13.11 1963, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 453.