ЛАТИ́НЦІ, ів, мн. (одн. лати́нець, нця, ч.; лати́нка, и, ж.), іст., розм. Те саме, що латиня́ни. — Троянець я, Еней одважний, Латинців ворог я присяжний,— Еней так з човна закричав (Котл., І, 1952, 201); — От дурні, синку, були латинці: вони й не знали, чи існує на світі горілка… (Довж., І, 1958, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 454.