ЛА́ХМАНИ́, ла́хмані́в, мн. (одн. ла́хма́н, ла́хмана́, ч.), розм. Те саме, що лахмі́ття 1, 2. Обік костьола бернардинів стояли якісь дві скулені старенькі жінки в лахманах (Фр., VI, 1951, 250); Там [у хаті] був нелад; перекинуті ослони лежали догори ногами, лахмани валялись долі (Коцюб., І, 1955, 380); * Образно. Йому лишалося одке: підставляти, плечі й груди під падаючий теплий дощ, намилюватися, стежити, як з рук, з тулуба сповзають пухнасті лахмани білої піни (Загреб., Європа 45, 1959, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 455.