ЛАХМІ́ТТЯ, я, с.
1. Дуже старий, подертий одяг. Із запічка злазить хлопчик у лахмітті в якомусь (Тесл., З книги життя, 1949, 15); // Шматки, рештки подертого одягу та інших речей. За день труд руки обірвав. Не міг здрімнути я до рана; Холодний вітер розвівав Лахміття драного жупана (Граб., І, 1959, 194); На ліжку не було навіть соломи. Голі, заплямлені дошки прикриті лахміттям, що служило за матрац і ковдру (Вільде, Сестри.., 1958, 553); Сорочка на ній була подерта на лахміття (Тулуб, Людолови, І, 1957, 142); — Образно. По небу пливло лахміття хмар (Збан., Єдина, 1959, 155).
2. перен., зневажл. Про предмети одягу, білизни і т. ін. А сам, верну вшися в будинки, Своє лахміття позбирав (Котл., І, 1952,81); —Беріть оце лахміття,— він бгав рукою старанно складені штани..,— беріть І несіть туди, звідки принесли (Вільде, Сестри.., 1958, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 456.