ЛАШТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. куди, на що, до чого, з інфін. і без додатка. Те саме, що ладна́тися. Пан Бжозовський мусив тьопатись назад до Вербівки, а бурлаки почали й собі лаштуватись в далеку дорогу (Н.-Лев., II, 1956, 254); Серед нічної тиші та темноти до вас донеслося, як Яким почав лаштуватися до відпочинку (Мирний, IV, 1955, 325); Жінки почали лаштуватися на ночівлю (Хижняк, Тамара, 1959, 129); Ганна Гаврилівна саме лаштувалась обідати (Ільч., Серце жде, 1939, 372).
2. Пас. до лаштува́ти. Щось багато в сім році лаштується збірників, та чи багато пустить цензура (Сам., II, 1958, 424).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 456.