ЛЕБІ́ДКА1, и, ж.
1. Самка лебедя (у 1 знач.). І який там сокіл білу лебідку спіймав, Та лебідка й пісню співать починав (Мирний, V, 1955, 261); Білі лебідки пливли і чорні. Лебеді статні ячали молодо… (Забашта, Вибр., 1958, 24); * У порівн. Іван., бачить: серед безкрайніх луків, у морі червоних квітів іде, наче лебідка, дівчина невиданої краси (Кол., Терен.., 1959, 22); Мазавше, Мазавше, та співай же більше, довше! Ви лебідками ячіте, ластівками щебечіте (Тич., Зростай.., 1960, 36).
2. перен., нар.-поет. Пестлива назва молодої жінки або дівчини. — А ти — лебідка моя. — Твоя? — ще дивується дівчина (Стельмах, Хліб.., 1959, 481).
ЛЕБІ́ДКА2, и, ж., техн. Машина, пристрій для підіймання і переміщення вантажів. Лівий борт відкидався, а нескладна лебідка підіймала площадку разом а машиною так, що буряки самі вивалювалися з кузова (Руд., Остання шабля, 1959, 528); Лебідки дівчатам аж в небеса Підносять гранітні брили (Нагн., Пісня.., 1949, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 458.