ЛЕВА́ДА, и, ж. Присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами. По обидва береги Роставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, неодгороджені тинами (Н.-Лев., 1956, 167); Лід містечком тягнулися левади, густо обсаджені на ровах високою дерезою (Вас., II, 1959, 50); Край села стоїть оселя, за оселею левада (Ю. Янов., V, 1959, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 458.