ЛЕГЕНДА́РНИЙ, а, е.
1. Який є легендою (див. леге́нда1 1). Прагнучи пов’язати руську історію з біблейською, Нестор починає свій виклад від потопу і поступово від легендарних переказів переходить до історичних фактів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 510); // Відомий тільки з легенд. Мов легендарний Антей, що, припавши до рідної матері-землі, набрався нової сили, змужнів Шевченко після повернення з України (Слово про Кобзаря, 1960, 52).
2. Який своєю незвичайністю (силою, героїзмом, хоробрістю тощо) викликав багато легенд (див. леге́нда1 1). Легендарна Перша кінна армія вийшла всією масою в глибокий тил основних сил Врангеля і закрила й другий шлях до Криму (Ю. Янов., II, 1958, 235); Очі бригадирові були звернені на схід, де далеко за Дніпром і степом сяяв та двигтів у праці легендарний Донбас (Ю. Янов., II, 1954, 151); Якось Шурі довелося побачити вперше легендарні "катюші" (Гончар, III, 1959, 180).
3. Який насправді не існує; вигаданий (див. вига́даний1 2). Коли часами в сутіні щоденній яскрава квітка щастя процвіте, її приймаю не як надгороду, — як дар, як диво, як нежданий рай, відкритий на хвилину з ласки неба, як легендарний з папороті цвіт (Л. Укр., І, 1951, 241); Під час поїздок у країни Західної Європи Петро І дізнався про легендарні "золоті" і "срібні" острови (Видатні вітч. географи.., 1954, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 460.