ЛЕГІО́Н, у, ч.
1. У стародавньому Римі — вища бойова одиниця. Римське військо складалося з легіонів. У кожному легіоні було 4500 воїнів. Головну масу його становила важкоозбровна піхота (Іст. стар. світу, 1957, 150); Во время Ірода царя. Кругом Сіона й на Сіоні Романські п’яні легіони Паскудились (Шевч., II, 1953, 301).
2. У деяких країнах — назва особливих військових частин. Немає брата, ні сестри, Щоб незаплакані ходили. Не катувалися в тюрмі. Або в далекій стороні, В британських, гальських легіонах Не муштрувались! (Шевч., II, 1953, 270); Ще хлопчиком був він свідком приходу наполеонівських військ разом з польськими легіонами (Рильський, III, 1956, 299).
3. перен. Надзвичайно велика кількість; багато. Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині! (Л. Укр., V, 1956, 18); Про них [комсомольців] мов слово. В Донбасі таких — легіон: Ті зводять дахи на будови. Ті місять, ті возять бетон (С. Ол., Вибр., 1959, 224).
◊ Їм [же] ім’я́ — легіо́н — когось надзвичайно, дуже багато. Ярослав Галан став героєм нашого народу, а його послідовників нині не один і не два, їм ім’я — легіон (Мельн., Поріддя.., 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 461.