ЛЕДА́ЩО, а, ч. і с., зневажл.
1. Те саме, що ле́дар. Таке ледащо той одинчик, що господи! Ні за що — і за холодну воду не возьметься, а все тільки на печі сидить (Укр.. казки, легенди.., 1957, 101); — Черев твою жінку, через оте ледащо та я буду на старість таке лихо терпіти! (Н.-Лев., II, 1956, 299); — Ледащо! Кобили приборкати нездатний (Шиян, Баланда, 1957, 137); * Образно. Завзято погейкує хлопець: — ..Мели ногами, старий ледащо, пересувайся! (Чаб., Балкан. весна,1960,87).
2. Людина, яка поводить себе легковажно, безпутно. Не лай мене, моя мати. Ніколи ні за що,— Полюбила козаченька П’яницю й ледащо (Чуб., V, 1874, 206); — Вони, мене не знавши, подумають, що я який-небудь ледащо, що тільки зводжу тебе з ума (Кв.-Осн., II, 1956, 50); Ізогнеться стан високий. Брови полиняють, І незчуєтесь, а люди Сміючись згадають Ваші літа молодії, Та й скажуть — ледащо! (Шевч., І, 1963, 160); // Уживається як лайливе слово. Навкулачках якесь ледащо, взявши в жменю шматок заліза, трохи не проломило йому голови (Барв., Опов.., 1902, 177); Сказали б раніше, нізащо. Ніхто б не повірив, що ти, Онищенко Климе, ледащо, У зрадники можеш піти! (Перв., II, 1958, 251); // перен. Про непридатну, зіпсовану річ. Зима! Кожуха нема, чоботи ледащо і їсти нема що (Номис, 1864, № 561).
◊ Леда́що но́сить кого — про непотрібне ходіння, вештання. [Мар’яна:] Де вас ледащо носить? Уже і гулять нема коли: скоро буде північ! (Вас., III, 1960, 15); Пусти́тись в леда́що — стати безпутною людиною. Батьки, які синів не вчили, .. Кипіли в нефті [нафті] в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в ні нащо (Котл., І, 1952, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 467.