ЛЕ́ЗО, а, с. Гостра частина знаряддя, яким ріжуть, колють або рубають. Дон Жуан бере шпагу до рук і проводить рукою по лезу (Л. Укр., III, 1952, 377); Різці — найпоширеніший вид різального інструмента з одним лезом (Різальні інстр.., 1959, 19); * У порівн. Подія кожна, кожна новина, Мов гостре лезо, ранять мою душу (Дмит., Осінь.., 1959, 42); // Уся різальна частина такого знаряддя. Василеві він подарував складаний ножик з двома лезами й з шилом! (Скл., Карпати, II, 1954, 84); Схрестивши два смертельних леза перед обличчям, він ледь помітно торкнув жеребця шпорою (Руд., Остання шабля, 1959, 117); * У порівн. І сонце знов понад пітьмою Підносить промені, мов леза (Шпорта, Запоріжці, 1952, 104); // розм. Тонка сталева пластинка з двома гострими краями, яка є частиною безпечної бритви. Він.. видобув лезо безпечної бритви.. і наголо зняв бороду (Ю. Янов., II, 1954, 49).
◊ Взя́ти на ле́за — знищити. — Кулю в лоба глитаям! Візьмім, візьмім на гострі леза! Всім краям — Марсельєза! (Тич., І, 1957, 63); На суд! На суд! На чисту воду! Хай знає ворог, як не гнуч, А меншовицькую породу На леза візьмуть обіруч! (Ус., І сьогодні.., 1957, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 471.