ЛИСИ́ЧКА1, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до лиси́ця 1 — 3. У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі жила, гуляла (Гл., Вибр., 1951, 125); Лисичка з ліщини зирнула, А зайчик за сосну сховався (Мур., Хороші сусіди, 1948, 44); [Василина:] Бач, яка лисичка. Іди ж ото і не базікай мені отут! (Вас., Вибр., 1954, 300); На замурованих шибках іскряться лисички од морозу (Кос., Новели, 1962, 20); *У порівн. [Арсен:] Ви що ж, гадали, що лисичкою одкрутитесь? Е, ні. Так не вийде, ні! (Мороз, П’єси, 1959, 291).
Лиси́чка-сестри́чка — персонаж народних казок. — Лисичко-сестричко, куди вандрувала І що там нового у світі чувала? (Фр., XIII, 1954, 259).
2. тільки мн. Веселі іскорки в очах. Раптом у лукавих очах пробігли, дві хитрі лисички. Ще й додала інтимним шепотом: — Не цурайтеся (Головко, II, 1957, 490).
ЛИСИ́ЧКА2, и, ж. Їстівний гриб жовтого кольору.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 490.