ЛИТВИ́НИ, ів, мн. (одн. литви́н, а́, ч.; литвинка, и, ж.), заст.
1. Литовці. Воєвода хмурого вигляду литвин, з довгими, вже посивілими вусами (Коч., П’єси, 1951, 131).
2. Поліщуки. На українських заводах з’явились безщасні поліщуки, чи, як звуть їх на Україні, литвини (Н.-Лев., II, 1956, 95); Артем уже знав, що є тартаки такі великі в місті, а ліс туди плотами по Дніпру литвини сплавляють (Головко, II, 1957, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 494.