ЛИ́ЦАР, я, ч.
1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. Зібрав він лицарів своїх, Все горде-пишне панство, Щоб то шотландський вільний люд Забрати у підданство (Л.. Укр., І, 1951, 351); Часто діти зображували героїв своїх улюблених книг — русалок, середньовічних лицарів (М. Ол., Леся, 1960, 43); // Воїн з важким озброєнням і спорядженням. Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань (Укр.. казки, легенди.., 1957, 123); На верблюдах сиділи лицарі, убрані в золоті шлики й панцирі (Н.-Лев., IV, 1956, 37); * У порівн. На зелених горах гордий Київ розцвів, ніби лицар у панцир закутий (Сос., II, 1947, 48).
2. іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво. Громада вибрала гетьмана — Преславного Лободу Івана, Лицаря старого (Шевч., II, 1953, 138); — Являє [картина] сцену знамениту: Як у сімнадцятім сторіччі Вкраїнські лицарі на Січі Писали ноту (Іванович, Перебендя.., 1960, 83).
3. перен. Самовідданий, благородний захисник кого-, чого-небудь. У тій прогулянці пань по околиці від мужчин, як лицар і оборонець слабшого полу, асистував Адам Б. (Кобр., Вибр., 1954, 144); Кажуть, знав Самуся дуже добре Сам славетний лицар Кармелюк (Криж., Калин. міст, 1940, 85); // чого, перен. Людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається їй. Його [П. Панча] слід вважати старим, непохитним лицарем нашої літератури... (Вітч., 8, 1958, 100); Він [директор] просто не чує тебе, якщо тільки твої слова не про силос, не про вовну… Він сказати б, лицар силосу і жертва його (Гончар, Тронка, 1963, 84).
4. перен., розм. Вихована, підкреслено чемна людина. [Наташа:] І навіщо такі люди на світ родяться? Черстві, скупі, боягузи. [Ольга:] А ти хочеш, щоб усі лицарями були? (Зар., Антеї, 1962, 228); // Про того, до кого мають або хто має до кого-небудь сердечну прихильність. Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали бідного коротконогого лицаря (Коцюб., І, 1955, 347).
◊ Ли́цар без стра́ху і дога́ни, книжн. — про людину великої сили і високих моральних якостей. [Милевський:] Заспокойтесь, ..я знаю, що ви лицар без страху і догани (Л. Укр., II, 1951, 30); Ли́цар се́рця чийого — чий-небудь коханий. [Семен:] І, може, Надійна знайшла вже лицаря свого серця? (Мороз, П’єси, 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 499.