ЛИЦЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. лиця́тися. Та як ударить [Остап Вересай] про жону гусарську, Про щиголеве розповість лицяння, — Ну, хто б таки байдуже слухать міг? (Рильський, Зграя.., 1960, 39); Чути веселі вигуки, срібні регати дівчат та шепоти лицяння (Фр., VIII, 1952, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 501.