ЛО́БИК, а, ч. Зменш.-пестл. до лоб 1. Коли давала [мати] снідати Кириликові, то якось пестливо погладила його по голові і поцілувала у лобик (Мирний, І, 1954, 150); Вузенькі оченята нишпорять по молодих обличчях, вузенький лобик наїжився зморшками… (Кроп., Сини.., 1948, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 536.