ЛО́КОН, а, ч. Кучеряве або завите пасмо волосся. Чорні, густі коси вилися локонами по білих плечах (Н.-Лев., IV, 1956, 7); — Дозволь чикнути собі на пам’ять оцей гарненький локон… (Гончар, II, 1959, 93); Локони білого волосся поприлипали до висків (Тют., Вир, 1964, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 543.