ЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЛОПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. Ударяти, ударятися чим-небудь по поверхні, видаючи глухі звуки. Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (Фр., І, 1955, 266); Осколки, як бурульки граду, вищерблюють листочки саду. Плоди з гіллячками летять, об лопушиння лопотять (Швець, Кроки.., 1962, 30); Жабі.. плавала по мілкому і, мов мале дитя, лопотіла по воді ногами (Досв., Вибр., 1959, 48); Дощик, лий, дощик, лий І на кользу, й на рижій.. Долати, шуми в горосі (Стельмах, Колосок.., 1959, 17).
2. Видавати такі звуки ногами під час бігу. Чумаза дітвора в довгих полотняних сорочках босоніж лопотіла слідом [за коляскою] (М. Ол., Леся, 1960, 62); Дівчинка зривається з ліжка й босими ногами лопотить по підлозі (Донч., Вибр., 1948, 126); Діти у довгих латаних сорочках, лопочучи босими ноженятами, з радістю бігали (Турч., Зорі.., 1950, 30); // Швидко йти, бігти, видаючи такі звуки. А що малих дітей привчив [Тихін], так із усього села! Тільки що дасть бог ранок, то усі до нього, аж лопотять! (Кв.-Осн., II, 1956, 135); // безос. За Скибою хтось гнався. За кущами лопотіло все ближче й ближче (Загреб., Європа 45, 1959, 56).
3. Видавати шерех; шерехтіти. Христя глянула на бумажку — сіра та нова, вона ще такої зроду не бачила; пом’яла в руках — лопоче… (Мирний, III, 1954, 120); Вузькі підтички жінок лопотять, черкаючись об халяви (Коцюб., І, 1955, 121).
4. Розвіваючись на вітрі, видавати глухі звуки. Молодиця не витримувала, зривалась з призьби.. і кидалась в танець так прудко, що синій плащ її надувався й лопотів на вітрі (Коцюб., І, 1955, 375); Свищуть, гудуть та голосять снасті та щогли, розпачливо б’ються об їх паруси, лопотять, прискорюючи ходу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 173); // чим. Видавати такі звуки чимсь, що розвівається на вітрі. Вітер лопотів прапорами, як осіннім листом (Епік, Тв., 1958, 419); Виросла [яблуня] на волі розлога, пишна і тепер лопотіла дрібним листом (Горд., Дівчина.., 1954, 3).
5. Утворювати або видавати глухі звуки деякими механізмами, крилами і т. ін. Оглядаюсь на море. Там лунко лопотить моторка (Збан., Морська чайка, 1959, 199); На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (Олесь, Вибр., 1958, 353); Катер лопотів гвинтом і рвався вперед (Коп., Вибр., 1948, 197); Навколо стояла така тиша, що було чути, як лопотіли крильми голуби (Юхвід, Оля, 1959, 126).
6. Говорити поспішно, неясно. — То заходьте, заходьте до кімнати, прошу вас, товариші служиві, — дрібно й хутко лопотів.. Діодор (Мик., II, 1957, 388); // Говорити незрозумілою для слухача мовою. Добрих п’ять хвилин лопотів з французом, виповідаючи йому все про своїх товаришів (Загреб., Європа 45, 1959, 111); // зневажл. Те саме, що базі́кати. Язик без кісток: що хоче — лопоче (Укр.. присл.., 1955, 182); — Її мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (Коб., II, 1956, 216).
◊ Лопоті́ти язико́м — те саме, що Ля́пати язико́м (див. ля́пати). [Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (Стар., Вибр., 1959, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 547.