ЛОПУ́Х, а́, ч.
1. Бур’ян родини складноцвітих із широкими листками і чіпким суцвіттям з колючками; реп’ях. Лопух розстилав своє широке зелене листя (Мирний, І, 1954, 255); У низинах, залитих водою, витикався лапатий лопух (Збан., Сеспель, 1961, 361); // тільки мн. Зарості цієї рослини. Стежка лагідно здіймалася вгору і пропадала місцями в густих лопухах (Коцюб., II, 1955, 394); Висадився [дід] десантом.. та за хлівом у лопухах і замаскувався (Вишня, І, 1956, 253); // Лист цієї рослини. Лопух зорвала і накрила, Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Шевч., II, 1953, 307); * У порівн. — А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? (Стельмах, І, 1962, 110).
2. перен., фам. Про некмітливу людину. — Лопухом я буду, а не комсомольцем, коли не вирву Раю з пазурів секти! (Автом., Щастя.., 1959, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 547.