ЛОСКОТЛИ́ВИЙ, ЛОСКІТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який лоскоче. Хлопчик просипався від лоскотливого дотику сонячного проміння (Донч., II, 1956, 527); Повівав легенький лоскітливий вітерець (Ряб., Жайворонки, 1957, 157); Вона майнула поза городами до подружки по ланці.. поділитися лоскотливою новиною (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 244); Ішла [Вустя] на Кураєве, осяяна радістю близького побачення з милим, охоплена солодким лоскітливим трепетом (Гончар, Таврія, 1952, 348).
2. рідко. Вразливий до лоскоту. Вас полоскотали ті голодні та голі емігранти в дуже лоскотливе місце (Фр., III, 1950, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 549.