ЛУГО́ВИНА, и, ж.
1. Місце, де раніше був луг (див. луг1). Сад Коржів розрісся по луговині, неначе ліс (Стор., І, 1957, 228); Незабаром віз, розкидаючи болото і хлюпаючи по калюжах, викотився на м’яку луговину (Стельмах, Правда.., 1961, 245).
2. розм. Те саме, що луг1. Ви побувайте в нас на луговині У весняній погожій тихій днині (Мал., Серце… 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 552.