ЛУКА́ВИНКА, и, ж., розм. Невеличке лукавство. Очі карі, живі, з вогником і ледве помітною лукавинкою — дивиться на тебе, слухає, а очі говорять: ".Говори, говори, я тебе знаю" (Збан., Над Десною, 1951, 10); Це був як голуб сивий чоловічок — в окулярах,.. з небезпечною лукавинкою в тонких обрисах сухого рота (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 406).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 554.