ЛУП, виг., фам.
1. Уживається як присудок за знач. лу́пати 1. Луп! — і ви витріщаєте здивовані очі… Де ділися ті садки? (Мирний, IV, 1955, 313); Потяг Охрім з двома баклагами до криниці, аж геть під гору, та йде вулицею… Луп очима! стоїть солдат… (Кв.-Осн., II, 1956, 10).
2. Уживається як присудок за знач. лупи́ти 4. Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде (Укр.. казки, 1951, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 556.