ЛУПЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех., розм. Те саме, що би́ти 2. Бурлаки.. миттю кинулись на осавулу і почали його лупцювать кулаками (Н.-Лев., II, 1956, 203); — Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив. Нікому не попускай (Довж., І, 1958, 218); Василь злісно лупцював тварин бичем по мордах, по ногах — по чому поціляв (Вол., Місячне срібло, 1961, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 557.