Слово "лусь" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЛУСЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. лу́снути і лу́снутися. — Сів я [на софу] та й упірнув у пружини сливе до самого долу.. А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку (Н.-Лев., І, 1956, 126); Над стернею вгорі повис кібець, .. наче на ниточці висить. А враз ниточка та — лусь… і кібець — як грудочка, на землю впав (Головко, І, 1957, 268); Коли раптом щось — лусь! Стрельнув хтось з рушниці (Коцюб., II, 1955, 80); Проходять лісом пан з лакеєм; от лакей, ідучи попереду, протяг за собою рукою гілляку, що нагнулась над стежкою, та тоді і пустив, а вона виправилась та лусь пана по пиці! (Україна.., І, 1960, 32); Кайдашиха нагнулась і тільки що хотіла гордо підняти голову, та з усієї сили лусь тім’ям об одвірок (Н.-Лев., II, 1956, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 559.