ЛУЧИ́ННИК, а, ч. Підставка для лучини. В хаті в глиняному лучиннику горять смільні дранки, перетлілі їхні шматки з шипінням падають в цеберко з водою (Стельмах, II, 1962, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 559.