Слово "лучити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. і док., перех. і без додатка, розм. Цілитися в кого-, що-небудь. Лучив корову, а попав ворону (Номис, 1864, № 1784); Почали шари вкидати У ящик, хто куди хотів. Хто там за різку — кидай вправо, Хто проти неї — вліво луч (Мирний, V, 1955, 292); // Те саме, що влуча́ти 1. Уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцир (Еллан, І, 1958, 75); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (Бажан, Вибр., 1940, 110).

ЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, недок., перех., діал. Єднати. Вони були майже вповні контрасти один супроти одного, і ся сила контрасту лучила їх докупи (Фр., IV, 1950, 305); Найближчі стосунки лучили Грибоєдова з прогресивними грузинськими письменниками й діячами (Рильський, III, 1956, 380); // З’єднувати. Мандрівник задивився у синяву, що там десь далеко у безкраї лучила землю з небом (Оп., Іду.., 1958, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 559.