ЛУЧНИ́Й1, а, е.
1. Прикм. до лу́ка. Пекан любить глибокі вологі суглинкові, чорноземні і лучні грунти (Хлібороб Укр., 5, 1964, 29); Лучна рослинність України до Великої Жовтневої революції була вивчена дуже мало (Розв. науки в УРСР.., 1957, 330); За вмістом білка сочевична солома значно перевищує пшеничну, ..а за своєю поживністю наближається до лучного сіна (Зерн. боб. культ., 1956, 51); У більшості колгоспів не поліпшують лучних угідь головним чином через відсутність насіння трав (Колг. Укр., 8, 1956, 32); // На якому знаходяться луки, зайнятий луками. Правий берег [Волги] крутий, гірський, лівий — низовинний, лучний (Ек. геогр. СРСР, 1957, 178).
2. Признач. для робіт на лузі (див. луг1 1).
ЛУЧНИ́Й2, а́, е́, розм. Який добре лучить або з якого добре лучити. — Далеко лучніший у мене є лук (Пера., З глибини, 1956, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 560.