ЛЬО́ЛЯ, і, ж., дит., розм. Сорочка (звичайно дитяча). Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Шевч., II, 1953, 60); У тоненькій льолі вона була зовсім легка і на диво худенька, самі кісточки (Собко, Звич. життя, 1957, 25); * Образно. Як буде доля, то буде льоля (Номис, 1864, № 1660).
◊ Бу́ти в свої́й льо́лі — бути при своєму розумі. [Василина:] Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко! (Вас., Вибр., 1954, 292); В льо́лі народи́тися — те саме, що В соро́чці народи́тися (див. соро́чка).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 585.