ЛЮБВА́, и́, ж., діал. Любов. Збіга мені на думку, — з чого-то береться часом, чим держиться та, мовляв, уподоба, чи любва? (Вовчок, VI, 1956, 287); Її очі з любвою спочили на гарному, трохи обпаленому сонцем лиці, на зграбному стані і на білих руках сина (Фр., III, 1950, 371).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 561.