ЛЮБИ́МИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. ч. до люби́ти 1 — 3. Наче половину горя, її [Світлани] дівочих кривд по-сестринськи брала, переймала зараз на себе оця ніжна, оця любима нею з дитинства акація — біла колюча королева півдня (Гончар, II, 1959, 100); [Очерет:] Зараз для мене щастя — любити вас і бути любимим (Коч., II, 1956, 450); Багато зробив Ф. Маківчук для розвитку української радянської сатири й гумору, цього нелегкого, бойового і любимого народом жанру нашої літератури (Рад. Укр., 9.IX 1962, 3).
2. у знач. прикм. Те саме, що лю́бий. Любимого братика вона не втримала — рвонувсь і втік (Вовчок, І, 1955, 312).
3.у знач. ім. люби́мий, мого, ч.; люби́ма, мої, ж. Той (та), кого люблять, кохають. Нічого не відповіла йому Зінька.. і пішла стежкою одна, пригнічена, ображена в кращих своїх почуттях, покинута любимим (Шиян, Баланда, 1957, 176); Як жить на світі хороше, у парі йти з любимою! (Гонч., Вибр., 1959, 221).
4. Якому надають перевагу перед іншим. Він буде робити любиме діло, готувати нове покоління до нового життя (Коцюб., II, 1955, 148); — У човен не взяли ми зайвої ваги: Оце — для голоду, ось трошки для жаги, Папуша тютюну, дві-три любимі книги… (Рильський, І, 1960, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 562.