ЛЮБИ́ТИСЯ, люблю́ся, лю́бишся; мн. лю́бляться; недок.
1. з ким і без додатка. Почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність одне до одного; кохатися (у 1 знач.). Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає (Шевч., І, 1951, 49); [Сокуренко:] Невже ви не знаєте, що ми з Оксаною любимось вже більше року? Ви ж самі, дивлячись на наше кохання, радувались (Кроп., І, 1958, 128); // розм. Бути в інтимних стосунках з особою іншої статі. — Він любиться з молодицями… я доведу, що він ходить до тої слинявої Насті… (Коцюб., І, 1955, 38); — Любилася я з моїм, так, що швидко вже почала сподіватися на вагітність (Ю. Янов., II, 1958, 105).
2. Відчувати глибоку повагу, товариську відданість одне до одного. Пилипиха була ще давня товаришка і приятелька нашій матері, і жили вони.. добре, любилися (Вовчок, І, 1955, 183); // Добре ставитися одне до одного, шанувати, не кривдити одне одного. Чули заповідь господню: Всім любитися, А не рить другим безодню Та злобитися! (Граб., І, 1959, 117); // Почувати одне до одного глибоку приязнь, викликану родинними зв’язками. Ми з братом щиро любилися зроду, змалку (Вовчок, І, 1955, 4).
3.рідко. Бути до вподоби кому-небудь. Ненечка її Амата В душі своїй була строката: Не всякий їй любився зять (Котл., І, 1952, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 563.