ЛЮ́БЛЯЧИЙ, а, е. Який любить кого-небудь. Мати.. добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить (Коцюб., III, 1956, 286); Бігли до нього батько-мати, дід, баба, сестри.. Вони схилилися до нього всі, добрі, люблячі (Довж., І, 1958, 287); В його словах відчувалася поблажливість люблячого чоловіка до слабостей і примх своєї жінки (Тют., Вир, 1964, 108); // Сповнений любові до кого-небудь. Поглянула вона на знівеченого її словами Чіпку, ..й жаль пройняв любляче дівоче серце (Мирний, І, 1949, 344); Душа її, любляча й неспокійна, тягнулася до нього, Прохора (Шиян, Баланда, 1957, 75); Кожного ранку він зустрічатиме від печі Оксанині очі. Люблячі очі, що зблякнуть й охолонуть з роками (Мушк., Серце.., 1962, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 564.