ЛЮДИ́НА, и, ж.
1. Одиничне до лю́ди 1. Не з багатством жить, а з людиною! (Укр.. присл.., 1955, 114); Любить і звір свою дитину. Але поріднитися душею, а не кревно може тільки людина (Довж., І, 1958, 259); Горький безмежно вірив в радянську людину, яку він називає найпотрібнішою людиною на землі (Рад. Укр., 17.VІ 1951, 1); Ім’я В. І. Леніна — безсмертного генія революції — безмежно близьке, дороге, рідне і любиме для кожної людини праці (Укр. іст. ж., 2, 1960, 8); Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна (Мирний, І, 1949, 176); [Батура:] У вас на селі єсть одна надзвичайної краси людина, душевної краси (Корн., Калин. гай, 1950, 86); Він став людиною, що впевнено керує ходом виробництва на заводі (Шовк., Інженери, 1948, 23); // Будь-яка особа; кожний. О рідний мій краю, Я іншої справді країни не знаю, Де вільна людина, де всім є робота… (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 100); — Коли віз ламається, людина розуму набирається (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 109); // Людська постать. З мужських [чоловічих] костюмів найбільшу увагу взяв білий ведмідь. Чудова маска на цілу людину (Коцюб., III, 1956, 193); Тут, на тлустій землі, врівень з людиною, ростуть ледь-ледь побризкані місяцем бурякові висадки (Стельмах, II, 1962, 80); // Уживається у значенні одиниці ліку людей. [Семен Мельниченко:] Чи знайдеться ж у світі хоч одна людина, щоб не закохалась на цей любий, тихий та веселий рай? (Кроп., І, 1958, 59); Темінь придавила човен до води, і на ньому насторожено слідкують за берегом дві людини (Стельмах, II, 1962, 57).
$Бува́ла [в бува́льцях] (стрі́ляна, те́рта і т. ін.) люди́на — особа з життєвим досвідом, яка багато знає і вміє. Йоська одразу зрозумів, з ким має діло, і, сповнений спокою бувалої в бувальцях людини, кивнув головою (Досв., Вибр., 1959, 295); Прибулий з Криму вояка.. поводив себе тут, як людина стріляна і впливова (Гончар, II, 1959, 346); Завжди він умів з людьми ладити.. Він людина терта (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 82); Мале́нька люди́на — особа, яка не відіграє значної ролі в суспільстві. Візьмімо, нарешті, ставлення російської літератури до так званої маленької людини. Гоголівський Акакій Акакійович був оточений співчуттям і вболіванням (Талант.., 1958, 15); Сві́жа люди́на — особа, яка ще не звикла до певного середовища, роду занять і т. ін. Тарасові, свіжій на шахті людині, працювати на в’язких рудах було особливо важко (Ткач, Плем’я.., 1961, 183); Своя́ люди́на — особа, близька до інших осіб чи певного середовища. Встряне [агент] в компанію, скрізь він своя людина (Коцюб., II, 1955, 242); Хоч би [тобі́] жива́ люди́на — хоч будь-хто, хоч хто-небудь. Через півгодини хоч би тобі жива людина показалася на вулиці (Мирний, III, 1954, 287); Як одна́ люди́на — разом, одностайно. Вся солдатська маса підвелася раптом, як одна людина (Довж., І, 1958, 47).
2. Особа як втілення високих інтелектуальних і моральних властивостей. Уперед до звершення замірів, Що поклав дев’ятнадцятий вік; Скиньмо владу катів-бузувірів, Щоб людиною став чоловік! (Граб., І, 1959, 394); Хай дружби непогасної крило Гірке від тебе відганяє зло, І хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю: людина! (Рильський, II, 1960, 283).
◊ Вважа́ти за люди́ну кого — поважати кого-небудь, рахуватися з кимось. Не тяжкість оцієї єгипетської роботи гнітить його, гнітить те, що за людину тебе не вважають (Гончар, II, 1959, 355); Ви́йде (бу́де) люди́на з кого — сформується особа з позитивними якостями (звичайно про молодь). — Треба ж, голубко, — каже стара, — її на розум навчити, Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з неї людина (Вовчок, І, 1955, 105); Відчува́ти себе́ люди́ною — відчувати свою людську гідність. Завдяки зусиллям Комуністичної партії в нашій країні уперше в історії людства трудівник відчув себе людиною (Ком. Укр., 1, 1959, 8); Ві́ра в люди́ну — віра в позитивні якості людської вдачі. Разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра в світлу будучність для нашої землі (Коцюб., III, 1956, 40); Зроби́ти люди́ну з кого; Зроби́ти люди́ною кого — навчити чого-небудь, допомогти зайняти певне становище в суспільстві. Йону-бессарабця Хаєцький взяв до себе в їздові, пообіцявши "зробити з нього людину" (Гончар, III, 1959, 343); Аби він був одружений на одній з його дочок — навчився б усьому любісінько. О, доньки його хоч з кого зроблять людину (Стельмах, І, 1962, 266); Як люди́на з люди́ною — на рівних правах. Не думаючи про свою різницю у званнях та чинах, ..почувають себе рівними, як людина з людиною, і серйозна, вдумлива тече між ними розмова (Гончар, II, 1959, 407).
3. Уживається у значенні особового або неозначено-особового займенника. Людина ввійшла в ясний кружок, розкинутий червонуватим огнем (Н.-Лев., II, 1956, 216); [Лікар:] Людина собі встановилась, вибрала собі свою лінію, має обов’язки, сім’ю (Л. Укр., II, 1951, 49); — Товариші, що це за розмови? — спалахнув Рябов.. — Ну, дай же сказати людині! — перепинили його товариші (Довж., І, 1958, 455); — Буває ж отаке з людиною, — задумався Роман Блаженко. — Дома його вже либонь занесли в без вісті пропавші (Гончар, III, 1959, 333); // Уживається у значенні узагальненого або займенникового звертання (часто з означенням). — Ой, що ти, Свириде.. Що ти, людина дорога (Стельмах, II, 1962, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 567.