ЛЮДИ́НО-ГОДИ́НА, и, ж. Одиниця обліку робочого часу, яка є годиною фактичної праці людини. Затрати на один гектар при механізованому збиранні кукурудзи становлять 10 — 13 людино-годин (Рад. Укр., 8.IX 1962, 2); — Ану по плечах його, Ліно, рейкою за простій. Він у Ніночки гостював, а ми скільки людино-годин втрачаємо! (Гончар, Тронка, 1963, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 568.