ЛЮДОЖЕ́РЕЦЬ, рця, ч. Те саме, що людоже́р. До його лиця з тими страшними сліпими очима і з тим страшним.. ротом казкового людожерця, я не міг ніяк привикнути (Фр., IV, 1950, 182); * Образно. — Я піду, я побіжу — все про звіра-людожерця партизанам розкажу! (Тич., II, 1957, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 569.