ЛЮ́ЛЕЧКА1, и, ж. Зменш.-пестл. до лю́лька1. Гребці і весла положили, Та сидя люлечки курили (Котл., І, 1952, 112); Сидить, мабуть, дід з своєю коротенькою, незрадливою, такою ж старою, як і сам, люлечкою в міцних ще зубах і всміхається хитро (Коп., Навколо полум’я, 1961, 115).
ЛЮ́ЛЕЧКА2, и, ж. Зменш.-пестл. до лю́лька2 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 572.