ЛЮСТЕ́РКО, а, с., діал. Дзеркальце (у 1 знач.). Ой венгерко, венгерко, венгерко! Позич мені люстерко, люстерко (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 445); Настя в хаті миє посуд, раптом кидає. Хапає люстерко, визирається (Вас., III, 1960, 321); Кожен користався Дніпром по-своєму.. Ганна Лавренко, ця мала його собі тепер дзеркалом замість люстерка, роздавленого в дорозі (Гончар, І, 1959, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 573.