ЛЯКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. чого і без додатка. Відчувати страх перед ким-, чим-небудь; боятися когось, чогось. Як глянув на личко, на ті острі зуби, То дуже, Лисичко, лякаюся згуби (Фр., XIII, 1954, 261); [Оришка:] Ох, я так вся і тремтю [тремчу]! [Антон:] Бог зна, чого ти лякаєшся! (Кроп., І, 1958, 172); * Образно. Танки не лякаються наших залпів, повзуть гадами (Логв., Давні рани, 1961, 37); // Полохатися. Незвичні до машини воли лякалися гуркоту й шарахали вбік на ниви (Смолич, Прекр. катастр.., 1956, 16).
2. Відчувати занепокоєння; турбуватися; боятися. Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу (Стар., Поет. тв., 1958, 31); З’являється така безліч слів, що я лякаюся в них заблудитися (Ю. Янов., II, 1958, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 578.