ЛЯСЬ, виг. Уживається як присудок за знач. ля́скати. А що вже кручений той Яків, сама Жалійка скаже: вулицею йде, — по нозі лясь, верть, круть (Горд., Чужу ниву.., 1947, 27); — А один син Семенів як підскоче та мене кулаком по пиці лясь! — так я й заюшивсь! (Гр., II, 1963, 122); Лясь, як дурний, батогом по воді, та й дивиться: чи смуг не знати? (Укр.. присл.., 1955, 243); Він за шапку та й лясь дверима (Барв., Опов.., 1902, 109); — Не вирвешся! — навмисне якнайголосні-ше галасував у кущах уже охрипший економ. У відповідь йому: лясь, лясь! (Вас., II, 1959, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 582.