ЛІ́ЖНИК, а, ч. Домоткана ковдра (звичайно вовняна). Палагна збудилась, як тільки почало дніти.. Одкинула теплий ліжник і встала на ноги (Коцюб., II, 1955, 337); Маленький стіл, перо, папір І ліжко, ліжником накрите (Павл., Бистрина, 1959, 226); // діал. Кустарний килим; коц. З другої половини XVI ст. з’являються назви "коц" і "ліжник", які вживались поряд з назвою "ковер" і означали окремі види килимів (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 509.