ЛІ́ЗТИ, лі́зу, лі́зеш, недок.
1. Пересуватися по поверхні всім тілом (про плазунів); плазувати. [Марина:] Дивися, чорная змія По снігу лізе… (Шевч., II, 1953, 100); // Пересуватися по якій-небудь поверхні, майже притискуючись до неї (про дрібні живі істоти, які мають багато ніг). Упав на стовбур білий відблиск сонця, І комашинка лізе по йому (Рильський, І, 1960, 155); // на чому і без додатка. Пересуватися, припадаючи тулубом до якоїсь поверхні, торкаючись неї руками і ногами (про людину). * У порівн. Зігнулося так, мов на ногах і на руках лізе. А борода аж по землі волочиться (Мирний, І, 1954, 191); // Пересуватися на колінах. Різних націй вірні католики На колінах лізли до престолу (Л. Укр., І, 1951, 100).
◊ Лі́зти наза́д — відмовлятися від чого-небудь. — Тепер якось ніяково назад лізти.. Але що мені зробити, як викрутитися?.. (Коцюб., І, 1955, 168); Лі́зти ра́ком (ра́чки) — пересуватися на чотирьох кінцівках (про людей); рачкувати. Не всім туди раком лізти, де зузуля кує (Номис, 1864, № 5169); — Ви, бабня, мені вважайте.. Щоб усього було вдосталь, Батюшка щоб рачки лізли з хати (Кач., II, 1958, 8).
2. перен., розм. Іти поволі, долаючи неміч, утому. Уже й вечір, а його нема! Насилу вже, гульк! — лізе додому у пізній вечір ні живий, ні мертвий і слова не промовить (Кв.-Осн., II, 1956, 105); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (Стеф., І, 1949, 146); Палають вікна по цехах, гримить, жаліється залізо, "кукушка" там по рейках лізе і тонким голосом кричить (Сос., І, 1957, 432); // Пересуватися дуже повільно; сунутися. Важкі сірі хмари лізли низько над землею (Собко, Шлях.., 1948, 69); // Минати надзвичайно повільно. Кожна година здається мені вічністю. Час так лізе поволі — як ніколи (Коцюб., III, 1956, 153).
3. по чому, з чого і без додатка. Хапаючись руками або чіпляючись ногами, лапами, підійматися по чому-небудь угору або спускатися вниз. Схаменулись нехрещені, Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Шевч., І, 1963, 6); [Монтаньяр (спускає шнура, причепленого до гачка, за вікно):] Лізь та поглядай уділ.. Долізеш вниз, а там вже клопіт мій, як переправити тебе ще й далі (Л. Укр., II, 1951, 177); — Де ж ти дитину діла?.. — Скинула. Лізла з горища, упала та й скинула (Мирний, III, 1954, 170); // Важко підійматися (на гору). А ми все ліземо вгору. Перед нами виростають дві гори, одна другої вище (Коцюб., III, 1956, 136); З стогнанням ледве зрушився [Давид] з місця й довго по сходах ліз (Головко, II, 1957, 167); // перен. Переміщатися вгору або сповзати вниз (про неживі предмети). — Б’ють склянки — початок дня. Сходить сонце, як прапор, і прапор лізе на щоглу, як сонце (Ю. Янов., ІІ, 1958, 80); Сонце лізе й лізе вгору і все навколо золотить (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 84); Брови полковника лізли вгору, а вус він затискав ще міцніше між зубів (Смолич, Світанок.., 1953, 219); Той кожух, що лежав у мого Павла під головами, лізе, лізе з лави, спускається, спускається додолу (Барв., Опов.., 1902, 261).
◊ Воло́сся лі́зе вго́ру (догори́) — те саме, що Воло́сся ди́бом вста́ло (стає́ і т. ін.) (див. ди́бом). [Семен:] От, ти тільки розказуєш, а у мене на серцеві холоне й ніби волосся догори лізе… (Кроп., І, 1958, 112); Лі́зти на сті́нку (стіну́) — бути надто збудженим, роздратованим. — Місяць тому ти ліз на стінку, вимагаючи миру з Туреччиною і татарами, а тепер співаєш щось зовсім іншої (Тулуб, Людолови, І, 1957, 411).
4. на кого — що. Забиратися на кого-небудь високого, що-небудь високе. — А якого гаспида ти там стогнеш? — пита його Настуся, дивуючись, що її дурень та осміляється без спросу лізти на піч (Кв.-Осн., II, 1956, 474); — Чи не по двоє в сідлі? — Справді таке, як по двоє… Чи це вже вояків стільки на світі піднялось, що по двоє на коня лізуть? (Гончар, II, 1959, 13); // перен. Насуватися зверху на що-небудь; наповзати, налазити. Дощі випадали щоденно. Вискочить сонце на мить на блакитну полянку, щоб осушитись [обсушитись].., і знову лізуть на нього важкі, розтріпані хмари (Коцюб., II, 1955, 69); Синя хвиля знову лізе на кладку, миє Орисі чобітки (Тют., Вир, 1964, 127).
◊ На не́бо (до не́ба) [живи́м] лі́зти — бути святошею. Пархоме, в щасті не брикай! В нудьзі притьмом не лізь до неба! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 82); На роже́н (ніж) лі́зти; Про́ти рожна́ лі́зти: а) наражатися на дуже велику, смертельну небезпеку; ризикувати. — Ну, чого йому треба було на той рожен лізти? От і напоровсь! (Головко, II, 1957, 577); б) не погоджуватись з ким-небудь, заперечувати щось; іти наперекір. Так, все життя він лізтиме проти рожна, буде обстоювати те, у що вірить (Мур., Свіже повітря.., 1962, 188); [Андрій:] Не твого носа це діло, [Семен:] Ну от, я до тебе з душею, а ти на рожен лізеш (Мороз, П’єси, 1959, 38).
5. перен. Напирати на кого-небудь, штовхати когось, пхатися. Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився (Котл., І, 1952, 282); — Це подуріли люди, показилися! Один на одного лізе, один другого не бачить (Мирний, III, 1954, 92).
6. до кого — чого, з ким — чим, з інфін. і без додатка, перен., розм. Настирливо звертатися до кого-небудь, робити щось проти його волі; набридати. — Геть ік бісу, не лізь! — одказав Жук і закрив голову подушкою (Мирний, І, 1954, 335); Се просто земляцька недбалість.. Вороного. Чого ж було лізти: давайте п’єсу?! (Л. Укр., V, 1956, 229); // Втручатися в чиєсь життя, в чужі справи, — Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро (Н.-Лев., II, 1956, 298); Добро Хіврі, що її свекруха не лізе, не мішається ні до чого (Григ., Вибр., 1959, 110); — А догматики, вони й сьогодні ще не перевелись. Той лізе думки твої перевіряти, а той помпезну арку якусь будує серед степу (Гончар, Тронка, 1963, 127); // Домагатися чого-небудь; чіплятися до когось. Дидона наодріз сказала — К чорту убирайся, На мене більш не женихайся… Не лізь! Бо розіб’ю і ніс! (Котл., І, 1952, 145); Чути було Маріїн гнівно-ласкавий голос до коня. Видно, мішку мішала, а він ліз (Головко, II, 1957, 115); З усіма він добрий, з усіма жартує, з обіймами лізе, але ні до одної по-справжньому не прихиляється (Стельмах, І, 1962, 277); // Настирливо йти, проникати куди-небудь. Хтось усилковувався пройти у горниці, слуга не пускала: — Та куди ти лізеш? Дай хоч напитися батюшці чаю (Мирний, І, 1954, 305); — Куди ти прешся, ідоле?! — насідала на когось баба Параска. — Ні світ ні зоря уже й лізуть! Та ноги обмітай!.. (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 57); — Що це таке повелося: кожен тобі лізе в квартиру. На роботі не відіб’єшся від них, так ще й тут пороги оббивають… (Ле, Міжгір’я, 1953, 56); // Навально насуватися (про ворожі сили). — На Київ Денікін суне.. А тут Петлюра. Стягнув усю шатію і лізе разом з польськими панами (Довж., І, 1958, 199); На Тараса [Трясила] юрби лізуть перед нього і по нім (Сос., І, 1957, 386); // у що, зневажл. Намагатися досягти певного становища. — А ти.. піддержав би її. У люди вивів. Бач же, сам лізеш у паничі (Мирний, IV, 1955, 132); Він терпіти не міг, коли його вчили, вказували. Тим більше, що в ці вчителі ліз його власний син (Минко, Ясні зорі, 1951, 197).
◊ Лі́зти в ду́шу — втручатися в чужі інтимні справи, переживання, почуття. Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць у душу і що не відпихають холодом (Л. Укр., V, 1956, 340); — Лізуть своїми довгими лапами в чужу душу. Огидно! (Мур., Свіже повітря.., 1962, 168); Лі́зти під но́ги кому — заважати кому-небудь. — Як будеш дурним, будеш їм усе лізти під ноги.., то певно будуть тебе лякати (Коб., II, 1956, 78); Лі́зти попере́д ба́тька в пе́кло — забігати, вихоплюватися наперед, поспішати що-небудь зробити раніше за інших. — А я так гадаю, панове, — підвів голову коваль Максим. — Не треба поперед батька в пекло лізти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 22).
7. Пробиратися, проникати звідкись куди-небудь, а також вибиратися звідкись. Не лізь, куди голова не влізе (Номис, 1864, № 5893); Обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликенний горщик (Кв.-Осн., II, 1956, 190); Прийшов додому Демидів батько, і довелося старому лізти в хату вікном (Стельмах, І, 1962, 302); Чує піп, що йде [козак], що близько кара, і під ліжко лізе він скоріш… (Сос., І, 1957, 370); // Забиратися куди-небудь потай, крадучись. — Лізеш у чужу хату красти, та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе?.. (Мирний, І, 1949, 343); // Занурюватися в що-небудь рідке; поринати. Хто в болото лізе, той ся покаляє (Номис, 1864, № 5993); [Флегон:] Воно страшненько, як сказати правду. Та се, бач, так, як літом в річку лізти: спочатку жаско, а нирнеш — то й рай (Л. Укр., II, 1951, 486); В нас було правило: не розвідавши броду, не лізь у воду (Гончар, Новели, 1954, 39).
◊ У пе́льку (петлю́) лі́зти — наражатися на небезпеку, ризикувати життям. — На біса було лізти в пельку?! Нехай би собі тікали [шведи], скільки влізе (Ю. Янов., II, 1954, 124); — Нащо самим у петлю лізти?.. Пропадем, усі пропадем (Гончар, II, 1959, 118); Лі́зти в пля́шку — сердитися, гніватися, не маючи для цього ніяких підстав. Зрештою, сам собі винен, і нічого тепер лізти в пляшку (Гончар, І, 1954, 343); В ярмо́ (за́шморг) лі́зти до кого і без додатка — потрапляти в економічну залежність від кого-небудь, працювати на когось. — Так, людоньки, так. Лізьте в ярмо, жніть за тринадцятий сніп. Послужіть панові (Коцюб., II, 1955, 54); Мав [тесть] пристойну хатину, .. а найголовніше — коня, яким міг грунт обробити, не лізучи у зашморг до глитаїв (Мур., Бук. повість, 1959, 4).
8. розм. Просовувати руку (пальці) куди-небудь, у щось. Батько мовчки лізе твердими запеченими пальцями до кишені своєї засмальцьованої гімнастьорки (Гончар, Тронка, 1963, 130); Таки лізе чоловік рукою до кишені, і там шелестять листки тютюну (Стельмах, І, 1962, 215); Гнат лізе в кошик, витяга звідти присмирнілу курку і грудочку масла, загорнуту в ганчірку (Тют., Вир, 1964, 67).
◊ Не лі́зти за сло́вом (по сло́во) до кише́ні (в кише́ню) див. кише́ня.
9. у що, під що і без додатка, перен., розм. Проникати, потрапляти в небезпечне місце. [Орест:] Підлітком я мав звичай.. бігати на пожар і там орудувати укупі з пожарними, лізучи у найбільший вогонь (Л. Укр., II, 1951, 28); — Що ж я йому скажу? — посміхається льотчик. — Щоб дозволив вам з вівцями під бомби лізти? (Гончар, Тронка, 1963, 11); // Намагатися взяти участь у чому-небудь, втрутитися в щось (у бій, бійку, небезпечну справу, суперечку тощо). Хотів сказать ще більше я, Та перебила доленька моя. Даремна, каже, річ, і рот тобі замажуть, Сиди собі, не лізь (Гл., Вибр., 1951, 143); — Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу — про своє завдання. Повинно б удатися. Все — за це. Ну, а коли зірветься.. не лізьте згарячу (Головко, II, 1957, 539); — Чого йому було у політику лізти? (Вільде, Сестри.., 1958, 373).
Лі́зти в бі́йку — розпочинати бійку. Родина Гамаліїв з діда-прадіда перебойці. Образи не пробачать, з двох слів у бійку лізуть (Тют., Вир, 1964, 21).
10. Пробиватися вгору крізь яку-небудь масу (звичайно про рослини); вилазити (у 3 знач.). Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Мирний, І, 1954, 88); Іде весна ланами.. Де не ступить — з-під землі лізуть паростки малі (Забіла, У .. світ, 1960, 37); // Занурюватися в що-небудь під дією сили. Руда здавалася м’якою і податливою: тільки постав бур куди треба — і він сам лізе в руду, як ніж у масло (Ткач, Плем’я.., 1961, 182); // Виповзати, проступати назовні. Напік спершу такого хліба, що і в руках не вдержиш: рідкий, крізь пучки лізе, кислий (Барв., Опов.., 1902, 173); Воно [волосся] лізло з-під шапки та крізь дірки в шапці (Коцюб., І, 1955, 34); // Попадати, проникати куди-небудь, викликаючи неприємні почуття. Спереду аж у вічі йому волосся лізе, уха закриває, по потилиці шльопається (Кв.-Осн., II, 1956, 8); Під ногами стріляють петарди, і дим лізе у рот (Коцюб., III, 1956, 413); Повзли [бійці] далі.. Знову лоскотав щоки спориш, ..лізли в очі сухе бадилля будяків, гостролистий пирій… (Ю. Бедвик, Полки.., 1959, 193).
◊ Лі́зти в го́лову — настирливо з’являтися у свідомості. Ті грішні думки все чогось настирливо лізли йому в голову (Н.-Лев., III, 1956, 11); Петру.. думає: мабуть, грати зроблено для того, щоб ніхто не вкрав оцих дорогих окрас… Та зразу ж відгонить од себе такі крамольні думки — дивись, що лізе в голову (Чаб., Балкан. весна, 1960, 107); Лі́зти в о́чі — ввижатися. Тілько що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся, а він знову (Шевч., VI, 1957, 28); Лі́зти в (чужи́й) горо́х — втручатися в чиї-небудь справи. [Баби:] От так йому, от так йому треба! Най не лізе в чужий горох! (Фр., IX, 1952, 392); Лі́зти з шкі́ри (шку́ри, си́ли і т. ін.) — намагатися будь-що досягти чого-небудь. Запроданцям не йме Шевченко віри.. І хай не лізуть братовбивці з шкіри (Павл., Бистрина, 1959, 104); Сокіл [кінь] не любив відставати. Побачивши поперед себе коня, із шкури ліз, аби порівнятися, випередити (Міщ., Сіверяни, 1961, 32); Лі́зти на о́чі — бути на видноті, перед очима. [Дремлюга:] Ти побудь недалеко.. Тільки не лізь на очі (Корн., II, 1955, 291); Лі́зти [осо́ю] межи́ о́чі (в о́чі, у ві́чі, до оче́й) — набридати, надокучати кому-небудь. Рік газети не читав — тільки взяв до рук, а вони [сусіди] осою в очі лізуть (Збан., Сеспель, 1961, 105); — Отак завжди. Вип’є та й лізе межи очі! (Мирний, IV, 1955, 147); — Боже мій, — скрикнула пані — .. Чого в вічі лізеш? Чого тобі треба? (Вовчок, І, 1955, 30); Оце! наче жаба до очей лізе (Номис, 1864, № 3410); О́чі на лоб (на ло́ба, догори́ і т. ін.) лі́зуть (лі́зли, вила́зять, ви́лізли, полі́зли і т. ін.); О́чі ро́гом лі́зуть (лі́зли, вила́зять, ви́лізли, полі́зли і т. ін.) див. о́ко, У рот (го́рло, пе́льку) не лі́зе що — у кого-небудь зовсім немає бажання їсти. [Микола:] Ходи й ти обідати. Мені якось самому страва в рот не лізе (Фр., IX, 1952, 112); Віктор.. продовжує мовби ще з більшим апетитом їсти. Хоч і не лізе вже шматок у горло (Головко, І, 1957, 459).
11. Розпадатися на шматки (про тканину, хутро). Смух у мене дуже добрий, — Лізе без ножа (Щог., Поезії, 1958, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 510.