ЛІСОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до ліс 1; власт. лісу. Долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю (Н.-Лев., II, 1956, 263); Пташки щебечуть-розлягаються, та верхів’я лісове шепотить (Коцюб., І, 1955, 459); Далеко праворуч між лісовими масивами на верховинах гір зажеврілося голе каміння (Гончар, III, 1959, 434); Вітя.. вдихав у себе чисте повітря зі всіма лісовими пахощами (Томч., Готель.., 1960, 16); // Який знаходиться в лісі, розташований у ньому. Дівчина стомлено оглянула лісову галявину (Ю. Янов., І, 1958, 315); Мчать козаки степами і лісовими дорогами, через річки, день і ніч (Довж., І, 1958, 272).
2. Який водиться або росте в лісі. — Та й дика ж ти, як лісова коза (Н.-Лев., II, 1956, 50); Соня лісова в Радянських Карпатах дуже поширена (Звірі.. Карпат.., 1952, 38); Самотіє лісова груша — єдиний слід того, що й у цьому кутку колись шумів ліс (Стельмах, II, 1962, 33); Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день (Тич., І, 1957, 46); // Вкритий лісами. Мовчав суворий лісовий край (Коз., Серце матері, 1947, 88); // у знач. ім. лісови́й, во́го, ч. Те саме, що лісови́к 2. [Русалка:] Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте! (Л. Укр., III, 1952, 194).
3. Стос. до лісівництва. Соймонову належить винахід "пильної [пиляльної] машини" для потреб лісового господарства (Видатні вітч. географи.., 1954, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 524.