ЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до лічи́ти11. Вовк і лічені вівці бере (Номис, 1864, № 11104); [Педоря:] Не беріть, бо пироги лічені! (Н.-Лев., II, 1956, 497).
Не лі́чено кого, чого — про велику кількість кого-, чого-небудь. [Чабан:] А ти ж звідки знаєш, що я сірома? А може, в мене лану не міряно, добра не лічено? (Вас., III, 1960, 241).
2. у знач. прикм. Дуже малий кількісно. Як тікати? Зосталися лічені дні, коли не години [до розстрілу] (Ю. Янов., II, 1954, 28); Роботи ще було багато, а часу — лічені хвилини (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 533.