МАЖОРДО́М, а, ч.
1. заст. Старший служник у багатому панському домі; дворецький. Вусатий мажордом вказав капітанові на сходи (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 8).
2. У Франкській державі V — VІІІ ст. — особа, що займала найвищу державну посаду.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 594.