МА́ЗКА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що штукату́рка. Поломлені карнизи, побиті вікна, пошпугована мазка, облуплені стовпи — все виглядало непривітним та страшним (Мирний, III, 1954, 305).
МАЗКА́, и́, ж., розм. Кров, що витекла з рани. Гей, хто зо мною вийде битись..? Мазкою хоче хто умитись? (Котл., І, 1952, 93); — Сорочка.. зашкарубла, як кора на дереві, штани умазані в волячу мазку, бо кров волам пускаю (Коцюб., II, 1955, 18); З розбитого носа йому текла червона мазка (Панч, Гомон. Україна, 1954, 113).
◊ Спусти́ти мазку́ кому — побити когось до крові. — Я йому спустив кулаками чимало мазки (Н.-Лев., II, 1956, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 595.