МА́КІВКА, и, ж.
1. Квітка маку (у 1 знач.). Подекуди лиснять червоні та білі грядки маківок, пронизаних сонцем (Н.-Лев., IV, 1956, 191); * У порівн. Як маківка на городі, Ганна розцвітала (Шевч., І, 1951, 167); Немає більшого щастя для поета, як.. бачити Україну щасливою і заквітчаною, мов ту маківку повну (Чаб., Шляхами.., 1961, 23).
2. Плід маку; голівка маку (у 1 знач.). Вона.. ламала кращу маківку або зривала жовтий огірок і ховала за пазуху (Коцюб., II, 1955, 25); Кожна маківка була суха-пресуха, аж дзвеніла, а всередині, як у коробочці, шелестіло насіння (Донч., IV, 1957, 67).
◊ Спить (спи́ться), мов (на́че, як і т. ін.) пі́сля ма́ківки — міцно спить (спиться). Хоч і кажуть, що в дощову ніч спиться, мов після маківки, але від мене сон утік за тридев’ять земель (Збан., Малин. дзвін, 1958, 124).
3. розм. Те саме, що верши́на 1. Стовбуром своїм вона [сосна] колись розштовхала своїх сестер, винесла віти й випещену кучеряву маківку із затіненої тісноти туди, де багато волі, неба і сонця (Руд., Остання шабля, 1959, 84); // Верхня частина голови людини. З відкритою головою, поблискуючи лисиною на маківці, він поважно ввійшов між селян (Фр., II, 1950, 371); Він поглянув суворо на маківку похиленої перед ним синової голови (Смолич, Мир.., 1958, 55).
4. чого, розм. Те саме, що ба́ня2 1. Сонце зачервонило маківки церков, найвищі дерева (Гончар, І, 1954, 397).
5. розм. Квітка латаття. Далі ми попливли на маківки. Повний білий, як лілія, цвіт гойдавсь поверх води, між круглим широким листям (Мирний, V, 1955, 349); Підкидались на хвилях білі лілеї й жовті маківки (Десняк, II, 1955, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 602.