МАЛИ́НА, и, ж.
1. Багаторічна чагарникова ягідна рослина з кисло-солодкими запашними ягодами, звичайно темно-червоного кольору. На низині, недалечко од берега Росі, розрослась, як ліс, малина (Н.-Лев., III, 1956, 216); Зоня і Юзя здригнулись від сього несподіваного співу, що знявся десь посеред кущів малини (Л. Укр., III, 1952, 660); Густі зарості малини надійно заступали їх від стороннього ока (Шиян, Баланда, 1957, 143).
2. збірн. Ягоди цієї рослини. Все повітря пахощами дише З полонин від свіжих перекосів, Із зрубів від спілої малини (Фр., XIII, 1954, 329); Збирала [Світлана] суниці, мед брала з дупла, Одійдуть суниці — поспіє малина… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 128); // рідко. Одна ягода цієї рослини. [Бабуся:] Зірвеш на яблуні кисличку. Або малину чи суничку І наїсися часом так, Що й до обіду втратиш смак (Олесь, Вибр., 1958, 503); * У порівн. Стан правенький, мов тополя, Щічки — мов калина, Шийка — мов той алебайстер, Губоньки — малина! (Гл., Вибр., 1957, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 607.